17 лютого 2016 року у Києві відбулися парламентські слухання на тему “Стан дотримання прав внутрішньо переміщених осіб та громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території України та на території не контрольованій українською владою у зоні проведення антитерористичної операції”. Актуальність питання очевидна, особливо – у світлі загострення ситуації на Донбасі.
Слухання у Верховній Раді дадуть можливість ще раз акцентувати увагу західних партнерів на тому, що ні про яке послаблення санкцій щодо агресора не може бути й мови.
На цьому тлі було б доречним показати альтернативу – певне узагальнення політики держави відносно внутрішньо переміщених осіб, які виїхали з Криму і Донбасу на контрольовані Україною території.
Група ІС-Харків (Харківське відділення Центру військово-політичних досліджень за участю Yasno Research & Consulting Group) у жовтні – грудні 2015 р. провела комплексне вивчення ситуації у сфері безпеки Харківського регіону з урахуванням впливу на регіон загальноукраїнських факторів, зокрема:
- наслідків застосування нового закону про місцеві вибори
- тенденцій у сфері економіки (особливо – у контексті згортання зв’язків з Росією)
- бюджетної децентралізації
- початку процесу укрупнення громад (створення СТГ)
- реформи силових органів (поліція, прокуратура)
- оптимізації (скорочення) бюджетного сектора
- декомунізації
- соціальних наслідків війни на Донбасі (у першу чергу – мобілізації і припливу ВПО).
Сьогодні ми опублікуємо частину матеріалу щодо внутрішньо переміщених осіб, задля того щоб всі, хто розробляє або приймає рішення у цій сфері, мали ще одну точку зору.
Основні висновки, до яких ми дійшли:
- якісно вирішити проблеми ВПО при їх теперішній кількості, особливо – домогтися їх повноцінної інтеграції без вирішення проблем територій неможливо.
- основним напрямком допомоги повинні стати будь-які форми підтримки створення робочих місць, у першу чергу – шляхом самозайнятості.
- інструментом розвитку територій та підтримки МСБ повинні стати постійно діючі Ресурсні центри / Бізнес-інкубатори, створені у районах області за кущовим принципом.
- ефективність надання допомоги можна значно збільшити за рахунок проведення якісних досліджень ситуації на локальному рівні, що дозволить зробити допомогу максимально адресною і спрямованою на вирішення саме тих проблем, для ліквідації яких вона призначена.
Масштаб проблеми
- Точна кількість ВПО, які реально перебувають на території Харківської області, невідома.
За даними регіонального координаційного штабу з питань ВПО у Харківській області на 9 лютого 2016 р. офіційно зареєстровано 212,6 тис. переселенців (понад 152 тис. сімей). Це 17,2% усіх переселенців з Криму і Донбасу.
Керівництво регіону неодноразово заявляло, що «разом з незареєстрованими, у області налічується понад 300 тис. ВПО». В інтерв’ю «Інтерфаксу» (14.12.2015 р.) голова Харківської ОДА Ігор Райнін оцінив загальну кількість ВПО з Донецької та Луганської областей у 380 тис. осіб. На зустрічі з представниками GIZ директор департаменту соцзахисту ХОДА Юрій Шпарага, з посиланням чомусь на «міжнародні організації», вказав цифру у 350 тис. осіб.
На практиці ситуація наступна.
Дійсно, у Харківській області є ВПО, які з різних причин не реєструються і не входять до даних офіційної статистики (особливо – чоловіки). Так, влітку-восени 2014 року і взимку 2015 року кількість переселенців одномоментно становила понад 320 тис. осіб.
Однак за свідченнями і місцевих органів влади, і благодійних організацій після встановлення на Донбасі відносного затишшя значна частина ВПО (40-50%) повернулися додому. Також поїхали ті, хто не зміг влаштуватися або вирішив шукати притулок в інших регіонах.
Чимало людей спочатку реєструвалися у Харківській області тільки з метою отримання соціальних виплат і пенсій. Якщо подивитися на карту реєстрації ВПО, видно, що 90% ВПО зареєстровані у самому Харкові, а також у районах уздовж залізничної гілки Харків-Ізюм-Червоний Лиман або траси М-03.
Наприклад, у місті Ізюмі (населення менше 50 тис. осіб) станом на 1 січня 2016 року було зареєстровано понад 23,9 тис. ВПО. З них 20,6 тис. – це пенсіонери. Левова їх частка в Ізюмі не проживає, а приїжджає з певним інтервалом для отримання виплат.
Для порівняння: у Харкові – 62,6 тис. пенсіонерів-ВПО, у Чугуєві та районі – 9,1 тис., у Балаклеї – 8,1 тис. Також непропорційно велика кількість ВПО зареєстрована у Барвінківському і Борівському районах. Тобто, люди формально реєструються у логістично доступних точках.
В цілому в регіоні на початок року пенсії отримували 148,9 тис. ВПО (71% від загальної кількості зареєстрованих ВПО, частина з них – працездатного віку). Для порівняння – у Києві частка пенсіонерів серед ВПО – не більше 35%, у Львові – не більше ніж 25%.
Цифра у 212,6 тис. осіб, яку надає регіональний штаб, з’явилася «наростаючим підсумком». Тобто, до цієї кількості включені усі, хто зареєструвався за півтора роки, за винятком тих, хто офіційно знявся з обліку. Але оскільки ніякого реального контролю за місцезнаходженням ВПО немає – немає й об’єктивних даних.
За непрямими оцінками місцевої влади, волонтерів та благодійних організацій в області з урахуванням незареєстрованих осіб постійно знаходиться близько 125-135 тисяч ВПО. Це значно більше, ніж офіційно зареєстровано у Дніпропетровській або Запорізькій областях, не кажучи вже про решту.
- Те, що влада називає кількість ВПО, яка більша за реальну кількість біженців, що постійно перебувають в області, ні в якому разі не повинно бути підставою для зниження рівня підтримки регіону. Навпаки.
По-перше, з посиленням соціальної кризи на Донбасі кількість переселенців знову зросла, повернулася частина тих, хто вже був зареєстрований, але виїжджав на літо.
По-друге, якщо «перемир’я» перейде в стадію масштабної війни, Харків знову прийме як мінімум ті ж 300-320 тисяч біженців. Інфраструктура обслуговування ВПО повинна готуватися як мінімум з розрахунку припливу за короткий термін 150-200 тис. осіб.
Такої інфраструктури наразі немає.
Поточна ситуація
Якщо говорити в цілому, то загальна ситуація з ВПО у Харківській області більш-менш стабілізувалася. Найгостріші проблеми вирішені або їх градус знизився.
За відгуками самих ВПО, Харківська область на даний момент пропонує найкращий «пакет переселенця». Зважаючи на це зафіксовані неодноразові випадки переїзду ВПО до Харкова, які спочатку виїхали в інші області України.
У цього «пакета» є кілька складових.
По-перше, значна кількість переселенців з Донбасу мали родичів і знайомих у Харківському регіоні. Їх приймали і допомагали облаштуватися не чужі люди. Особливо це стосується південно-східних районів області.
Так, тисячі вихідців з Барвінкове працювали у Слов’янську чи Краматорську. Вони повернулися у свій район. Велика кількість мешканців Слов’янська, Краматорська, Горлівки і навіть Донецька мали дачі на території Ізюмського і Борівського районів. Вони знайшли притулок там.
По-друге, у своїй більшості харків’яни поставилися до біженців з розумінням і співчуттям. Причому у селах і маленьких містечках ВПО відчули більшу людську участь. Жителі сіл не могли дати багато, але вони давали щиро.
По-третє, величезну роль зіграли волонтерські організації (зокрема, «Станція Харків»), які буквально з перших днів почали підхоплювати ВПО і надавати різноманітну допомогу, поки влада збиралася з думками.
По-четверте, ефективно спрацювали благодійні організації та міжнародні донори. У Харківській області розгорнули роботу агентства ООН: УВКБ ПРООН, МОМ, ЮНІСЕФ та інші. Значний обсяг гуманітарної допомоги прийшов від Червоного Хреста. Величезних зусиль доклав Фонд «Карітас України» (його робота не так публічно розкручена, але дійсно масштабна і заслуговує на повагу).
Підтримка прийшла і від Датської і Норвезької рад з питань біженців, GIZ, Міжнародного фонду «Відродження», польської організації PCPM та інших. Не відразу (в силу формальних процедур), але з великим об’ємом допомоги підключилися структури ЄС.
У грудні були анонсовані результати першого етапу кредитної лінії Європейського інвестиційного банку на 242 млн грн., які підуть на модернізацію 21 об’єкта соціальної інфраструктури. 60 млн грн. надійде на ремонт 12 об’єктів у рамках кредитної програми УФСІ й інше.
У плані оперативності прийняття рішень усі відзначають американців і німців. У плані гнучкості віддають належне полякам, які виходять за рамки усталених шаблонів надання допомоги, якщо необхідно.
По-п’яте, Харків виявився привабливим через наявність специфічної інфраструктури. Особливо – медичної. Наприклад, у Харківську область приїхали десятки тисяч переселенців з онкозахворюваннями, з порушеннями ендокринної системи, опорно-рухового апарату та іншими захворюваннями. Природно, це створило надлишковий тиск на лікувальні установи.
У 2015 р. за офіційними даними 21,9 тис. ВПО було призначено стаціонарне лікування, 65,4 тис. допомога була надана амбулаторно. Майже 20 тис. осіб отримали психологічну допомогу від штатних психологів ДСНС. Тому цільові інвестиції у модернізацію та створення запасу міцності для харківської медицини вкрай необхідні. Існує потреба й у збільшенні бюджетних квот.
Це у повній мірі відноситься й до освіти. Станом на 1 січня 2016 року в цілому по області у школу пішли 5382 дитини ВПО. Ще 1822 дитини було влаштовано у дитячі садочки. Це більше, ніж кількість дітей у середньостатистичному районі області. Відповідно потрібно передбачити кошти у рамках освітніх субвенцій, які зараз перераховуються до місцевих бюджетів з державного, як мінімум на «+ один район». Але цього не відбувається, на місцевому рівні змушені самостійно покривати ці витрати.
Слід зазначити, що офіційно в області зареєстровано понад 24 тис. дітей ВПО. Близько 3,5 тисячі з них становлять студенти ВНЗ, невелика частина – учні ПТУ й коледжів.
Відносно дій органів влади, слід зробити декілька застережень. На думку різних респондентів, найбільш адекватним і компетентним органом, серед тих, що займалися проблемами ВПО, є Головне управління ДСНС у Харківській області. Однак на даний момент основні повноваження щодо супроводу ВПО перемістилися до системи соціального захисту та міграційної служби. Проте до них є маса претензій. Регіональний координаційний штаб з питань ВПО фактично поставлений на паузу.
Станом на 1 січня 2016 р. різні види допомоги від держави в Харківській області отримали 75,7 тис. сімей ВПО.
В цілому можна сказати, що далеко не все відбувалося рівно, але і колапсу не сталося (волонтери та донори підставили плече). Частина проблем пов’язана з нерозторопністю і непрофесіоналізмом чиновників на місцях. Частина – з формальностями всеукраїнського рівня. Обласна влада була хоч і не бездоганною, але в цілому ефективною у плані залучення міжнародної допомоги, що створює умови для її нарощування.
Структура переселенців
Зараз настав етап, коли змінився загальний контекст роботи з переселенцями. На перший план виходить питання не гуманітарної підтримки базових потреб, а інтеграції ВПО у місцеві громади.
Щоб якісно вирішити проблему інтеграції, необхідно мати інструментарій для поділу ВПО на групи, – задля застосовування адресних заходів.
По-перше, слід виокремити групу людей, які не збираються повертатися на Донбас. Зараз такої статистики немає, є тільки різні оцінки.
За оцінкою ДСНС, рішення інтегруватися прийняли не більше ніж 30-40% переселенців. Решта будуть шукати можливість повернутися додому. Благодійні організації та місцева влада називає ще меншу цифру – залишитися хоче 10-20%. В основному це підприємці, студенти, сім’ї з дітьми, частково – особи з медичними потребами.
Якщо взяти до уваги абсолютні цифри, то кількість тих, хто збирається залишитися, знаходиться в діапазоні 30-40 тис. осіб. З прагматичної точки зору саме цим людям потрібно у першу чергу забезпечити робочі місця, житло, соціальну підтримку. Пам’ятаючи про те, що кількість бажаючих залишитися зростатиме.
По-друге, ті, хто не збирається залишатися, теж повинні бути якимось чином влаштовані. Інакше вони будуть створювати проблеми і собі, і Харкову.
За даними прокуратури, в середньому в регіоні рівень злочинності зріс на 13,6%. Але в тому ж Ізюмі – на 35%, в основному – за рахунок зростання кількості крадіжок. Зростання злочинності з напливом ВПО зв’язати не можна, тому що така статистика формально відсутня. Але для людей ці формальності нічого не значать, і більшість з них звинувачують ВПО.
Основна маса ВПО зберігає щільний контакт з окупованими територіями. Поширеною є практика розділених сімей, коли частина виїжджає, але хтось залишається доглядати за майном (80% переселенців мають власне житло на Донбасі). У літній період постійними були виїзди ВПО на городи, присадибні ділянки.
Таким чином, необхідно мати набір і довгострокових рішень, які забезпечать повноцінну інтеграцію, і тимчасових заходів, які мінімізують ризики, але баланс має зсунутись у бік інтеграції.
Основні проблеми ВПО / з ВПО
Ми не будемо акцентувати увагу на блоці юридичних та інших формальних питань, з якими стикаються біженці після переїзду до Харкова. Детальною інформацією з цього приводу володіють представники Харківської та Чугуївської правозахисних груп, а також громадські радники Міністерства соціальної політики. Зупинимося на проблемах, які повинні визначити стратегію дій держави і міжнародних донорів.
Головною системною проблемою є взаємопов’язаний блок «житло-робота»:
- у Харківській області недостатньо соціального / придатного і вільного житла, щоб розмістити таку кількість людей; а у місцях, де таке житло є (покинуті будинки в селах), основна маса ВПО жити не хоче через відсутність роботи і соціальної інфраструктури;
- у Харківській області немає такої кількості високооплачуваних робочих місць, щоб люди могли самостійно платити за оренду і комунальні послуги.
Тобто, потрібно або безпосередньо дотувати оренду (цим, зокрема, займається МОМ в рамках програми «Cash for Rent»), або йти через створення робочих місць і підвищення якості життя на локальному рівні.
Практика показала, що дотації на житло протягом тривалого часу, так само як і пряма грошова або матеріальна допомога, демотивують людей інтегруватися, провокують зростання утриманських (скажімо прямо – паразитичних) настроїв. Особливо серед тих, хто має намір повернутися на Донбас.
Найбільш показова ситуація – з мобільним містечком для переселенців у Харкові. Воно планувалося як тимчасовий транзитний притулок для людей, поки вони не знайдуть постійне житло і роботу. За фактом містечко перетворилося на щось подібне до гетто, основна маса жителів якого знаходиться там більше року і не здійснює адекватних кроків для інтеграції. Частина ВПО відверто зловживає, нерідко – фактично вимагає гуманітарну допомогу. Лейтмотив – «ви нам винні!».
Подібна ситуація вже спостерігається у Чугуєві, ризик виникнення такої проблеми існує також у Балаклеї і Барвінкове, де за сприянням ПРООН облаштовуються пункти для тимчасового перебування ВПО. Справа в тім, що людей, які там з’явилися одного разу, буде вкрай складно виселити, навіть за наявності підстав. А у випадку з представниками соціально вразливих груп (інваліди, багатодітні родини) це зробити неможливо, тому що закон стоїть на їхньому боці. Тобто, тимчасове житло перетворюється на постійне. Аналогічні питання є й до місць компактного проживання ВПО в інших районах.
Тому і місцева влада, і основна маса волонтерів виступають категорично проти облаштування місць компактного проживання ВПО. Особливо тих, хто прагне повернутися на Донбас.
Другою за значимістю проблемою є відсутність адекватної системи обліку ВПО і їх потреб. Зараз неможливо визначити, де реально знаходиться переважна більшість переселенців, і який обсяг допомоги вони отримали.
Повноцінного обміну інформацією про одержувачів допомоги немає не тільки між владою і волонтерами, але навіть між різними проектами в рамках одного агентства ООН.
OCHA (підрозділ секретаріату ООН, що займається координацією всіх проектів гуманітарної допомоги) ставила питання системи обліку ще у 2014 р. Але це завдання так і не було вирішено. Як наслідок – є чимало людей, які отримали допомогу всюди, де її давали. І державну, і волонтерську, і донорську. Є факти зловживань, коли люди знімалися з обліку в одному районі, переїжджали і ставали на облік в сусідньому, щоб отримати «підйомний пакет» як «новоприбулі».
При цьому є десятки тисяч сімей, які в кращому випадку отримали тільки допомогу від держави. Без системи обліку не можна вийти на адресну допомогу.
Третє системне питання – неможливість вирішити проблеми переселенців, які прагнуть інтегруватися, у відриві від вирішення проблем місцевих громад. Якщо в районі немає роботи – її немає ні для кого. Якщо в районі немає доріг, знищена інфраструктура, важко почати свою справу – то це стосується всіх.
Створення нерівних умов може роздути конфлікти, які зараз носять епізодичний характер. Подекуди зафіксовано «іскріння» між місцевими мешканцями і ВПО на ґрунті того, що переселенці регулярно отримують різноманітну допомогу, а місцеве населення жевріє. Адже периферія Харківської області – досить бідна.
Також приводом для конфліктів є те, що на Донбасі, особливо у містах, рівень доходу людей був значно вищий, ніж у Харківській області. Деякі ВПО вимагають, щоб їм забезпечили такий же рівень життя (дали роботу з такою ж зарплатою, дали житло і пакет допомоги), і висловлюють невдоволення, коли не отримують бажаного. Таке ставлення ображає і дратує мешканців області.
Напрямки роботи
На даному етапі вважаємо за необхідне виділити такі пріоритети.
Перше. Необхідно скоригувати публічну дискусію. Потрібно перейти до чесного обговорення проблем різних груп ВПО.
Є тисячі ВПО, які хочуть інтегруватися. Це факт. В цьому плані немає принципової різниці – це переселенці з Донбасу, з Полтави чи Івано-Франківська. Це – майбутні харків’яни. Якщо Харків інтегрує нігерійців, в’єтнамців чи арабів, інтегрувати українців з Донбасу він точно зможе.
Є десятки тисяч людей, які інтегруватися не збираються. Це також факт. Якщо не говорити про це коректно, однак публічно ( «немає нічого поганого в тому, щоб хотіти миру і додому»), то проблема все одно дасть про себе знати. Але вже у гострій формі («ВПО паразитують за наш рахунок»).
До цієї категорії підхід має бути іншим. Мова не йде про якусь дискримінацію. Мова про те, що допомога повинна вирішувати проблему, на яку націлена. Зараз ці люди приховують свої справжні мотиви, побоюючись, що їх позбавлять підтримки. При цьому вони нерідко спалюють ресурс, який міг бути використаний більш ефективно. Наприклад, отримують гранти від донорів «на розвиток бізнесу», яким не збираються займатися.
Є люди, яким просто нікуди йти, тому що їхнє житло на Донбасі зруйновано. З цією категорією треба працювати окремо, у тому числі – для збору доказової бази і виставлення претензій Росії.
Публічне виділення різних груп допоможе розробити адекватні адресні інструменти для вирішення виникаючих проблем.
Друге. Для розробки адресних інструментів необхідно вкладати ресурси у дослідження. Ці дослідження повинні бути локальними (масштаб – один або кілька районів області), але комплексними і глибокими (до села). Тільки зіставлення інформації з різних джерел робить її об’ємною і дає можливість розробляти прикладні рішення.
Наприклад, для ілюстрації стану речей у вищезгадуваному Ізюмі потрібно дивитися не тільки на формальні цифри соціальних служб, міграційної служби, Пенсійного фонду, прокуратури, а й податкової інспекції. Вони показують, що відрахування ПФ до місцевого бюджету за три квартали 2015 р. порівняно з 2014 р. зросли в 11 разів (з 250 тис. до 2,8 млн грн.!) Також у три рази зросли відрахування супермаркетів «АТБ» – на 1 млн грн. в абсолютних цифрах. Це – ще одна грань «пенсійного туризму». Для Ізюма 3,8 млн грн. (тобто, зростання лише за двома найбільш показовими об’єктами) – це 11% власних і закріплених доходів бюджету. Це більше, ніж відраховує найбільше промислове підприємство – ДП «Ізюмський приладобудівний завод», де працює 950 осіб. Економічний ефект вказує, що розробка сервісів з обслуговування потоку ВПО може стати додатковим джерелом добробуту і розвитку нового кластера малого бізнесу.
Якісна аналітика збереже на порядки більше коштів і зробить використання ресурсів максимально ефективним.
Слід пам’ятати, що всі аналітичні викладки з соціально-економічних питань у Харківській області (так само як і в Дніпропетровській, Запорізькій, Одеській, Херсонській, Миколаївській, не кажучи вже про звільнені території Донбасу) потрібно робити з урахуванням поправки на безпеку.
Третє. У найкоротші терміни повинна бути створена єдина система обліку переселенців і допомоги, яку вони отримують. Це – відповідальність центральної влади. Ні агентств ООН, ні благодійників, ні волонтерів – а саме влади. Технічні рішення, які дозволяють уникнути передачу персональних даних, є. Ця система повинна «накрити» всіх донорів та волонтерів. Владу треба підштовхувати до вирішення цієї проблеми з усіх боків.
Четверте. Пріоритетом повинні стати всі форми підтримки малого і середнього бізнесу, а також будь-які проекти зі створення робочих місць. Адже крім припливу ВПО в області відбувається згортання секторів економіки, орієнтованих на Росію і «оптимізація» бюджетного сектора, який є основним роботодавцем.
За фактом найбільш вразливою категорією ВПО є працездатні громадяни та сім’ї з дітьми шкільного віку, оскільки знайти роботу їм вкрай складно, і на них не поширюється переважна більшість програм допомоги. Проте саме ці люди представляють основну цінність як «соціальний капітал».
За приблизними оцінками, для інтеграції ВПО необхідно створити у Харківській області близько 20 тис. робочих місць. У нинішніх умовах такий обсяг можна забезпечити тільки за рахунок самозайнятості, а також за рахунок масштабних громадських робіт.
Слід підкреслити, що модель «конкурс грантів для малого бізнесу – кілька раундів короткострокових тренінгів – грант», за якою зараз працює цілий ряд донорів, згідно з нашими висновками, має обмежену ефективність.
На наш погляд, більш адекватним рішенням буде створення мережі діючих на постійних засадах Ресурсних центрів / Бізнес-інкубаторів у районах за кущовим принципом: в Ізюмі, Куп’янську, Первомайському, Лозовій, Краснограді, Богодухові та інших.
Ресурсні центри повинні вирішувати два ключових завдання:
- сприяти поліпшенню клімату для МСБ через поліпшення інфраструктури в місцевих громадах. Цільова аудиторія тут – навіть не бізнес, а місцева влада і громадські групи. Потрібно докладати багато зусиль в освіту місцевої влади, щоб вона навчилися писати проекти на отримання ресурсів. Місцеві громади часто не можуть отримати гроші ні від Державного фонду регіонального розвитку, ні у рамках міжнародної технічної допомоги, навіть коли готові вкласти свої ресурси як співфінансування.
- супроводжувати на постійній засаді роботу МСБ. У цьому плані спектр завдань дуже широкий. Наприклад, привчити МСБ брати участь у електронних торгах. Зараз спостерігається погіршення умов для МСБ у цілому по країні, і без адекватного менторства більшість стартапів приречені.
При такому підході у місцевої влади і МСБ з’явиться мотивація співфінансувати Ресурсні центри. Вони можуть стати основою реально діючих бізнес-асоціацій, які сприймаються донорами як необхідний інструмент розвитку місцевих громад.
П’яте. Потрібно переглянути роботу Державної служби зайнятості у сфері підтримки МСБ. У ДСЗ є опція – одноразове виділення річного обсягу допомоги з безробіття для початку підприємницької діяльності. Для її отримання необхідним є бізнес-план.
Дана схема була однією з найбільш корупційних, оскільки списувалися не один мільйон, а реального моніторингу успішності цих вливань не було.
У Харківській області за період з 1 жовтня 2014 р. до 1 січня 2016 р. тільки 3679 ВПО отримали статус безробітних, 2829 почали отримувати допомогу, 1677 було працевлаштовано. У тому числі близько 150 осіб отримали одноразову виплату на відкриття бізнесу, ще 30 працевлаштовані за рахунок виплати ЄСВ роботодавцю.
При цьому є питання щодо виділення цих коштів. Наприклад, за вказаний період у Барвінківському і Чугуївському районах тільки по одній особі отримали гроші від ДСЗ на відкриття своєї справи. У Борівському – 2, в Балаклійському – 3. А в Ізюмському – 33, що є аномальним.
Якщо зробити службу зайнятості одним зі стейкхолдерів локальних Ресурсних центрів, державні гроші посилять цей механізм, а не йтимуть у пісок, як це часто відбувається зараз. А отримання співфінансування стартапів МСБ від донорів і від держави зробить їх більш стійкими.
Цифри говорять, що у більшості районів області надходження до місцевих бюджетів від єдиного податку (одна з ключових ознак діяльності МСБ) впали на 15-20%. Потрібно шукати інші інструменти підтримки, лінійний підхід не дасть результату.
Шосте. Необхідно встановити зв’язок між виділенням коштів на бізнес-стартапи ВПО і процес виділення житла / ремонт соціальної інфраструктури для розміщення. Зараз місцева влада вкрай зацікавлена реконструювати різні об’єкти за кошти донорів. При цьому зацікавленість у розвитку малого бізнесу серед ВПО дуже умовна, хоча донорські інвестиції в цей сегмент на рівні районів співпадають або навіть перевищують обсяги внесків до інфраструктури.
Умовно, одним з критеріїв вибору проектів для виділення коштів на ремонт має бути оцінка підтримки малого бізнесу з боку місцевої влади, моніторинг ефективності бізнес-стартапів ВПО за кошти донорів.
Сьоме. Практика дотування робочих місць для ВПО на вже діючих підприємствах – це правильна додаткова опція. Так, в рамках одного з проектів ПРООН виділено дотації для близько 100 робочих місць, у тому числі – на заводі ФЕД. Певні можливості у цьому плані створив Кабмін, встановивши порядок компенсації роботодавцям половини річних витрат на робоче місце для ВПО. Але ефективність цих заходів буде зрозумілою повною мірою тільки після запуску чесної дискусії про групи ВПО і створення єдиної бази обліку.
Зараз роботодавці часто не хочуть брати ВПО на роботу, навіть коли їм дають ресурс. Мотивація – сьогодні люди є, завтра вони поїхали. Після зняття свого роду табу на тему «інтеграція – повернення», частина цих проблем зникне.
В цілому, всім треба звикати, що соціальні наслідки війни на Донбасі розтягнуться на довгі роки. З огляду на складну кон’юнктуру для регіону (згортання зв’язків з Росією) як мінімум на середньострокову перспективу, необхідно вкладати максимум зусиль, щоб ВПО перетворювалися з соціального навантаження (споживали ресурси) у соціальний капітал (створювали ресурси).
Нарощування маси утриманців в якийсь момент перевищить запас міцності системи і призведе до соціальних катаклізмів. Це – відкладений ризик, який потрібно мінімізувати. Зробити це ефективно можна лише за рахунок координації зусиль держави, суспільства і міжнародних партнерів.
Аналітика групи “Інформаційний спротив” (ІС) за участю Yasno Research & Consulting Group
Харківське представництво Центру військово-політичних досліджень / Група «ІС-Харків»